Розпад Чехословаччини: історія, причини і наслідки. Рік розпаду Чехословаччини

Найбільшою подією в історії сучасної Європи став розпад Чехословаччини. Причини цього полягають у полической, військової та економічної ситуації в державі. Десятиліття відділяють Чехію і Словаччину від дати розколу. Але в даний час це питання є предметом пильного дослідження істориків, політологів та інших експертів.

1968 р.: передумови розпаду

Розпад Чехословаччини стався в 1993 році. Проте передумови цієї події були закладені набагато раніше. Вночі 20-21 серпня 1968 року з'єднання Радянської аримии, НДР, Болгарії, Угорщини і Польщі, маючи загальну чисельність 650 тис. військових, вторглися в Чехословаччину і окупували держава. Був проведений арешт керівного складу країни (Дубчек, Черник і Свобода). Залишилися на волі лідери відмовилися від колабораціонізму. Мирне населення намагалося проявити опір, приблизно 25 громадян загинули в розпал антирадянських демонстрацій. Керівництво СРСР прагнуло до створення на території Чехословаччини прорадянського уряду. У цих умовах зросла автономія Словаччини в межах нового федеративного держави, яку було проголошено з настанням 1969 року.

Революція в Чехословаччині в 1989 р.

До кінця 1980-х рр. в Чехословаччині посилилося невдоволення населення єдиновладдям комуністичної партії. У 1989 році в Празі з січня по вересень було проведено безліч демонстрацій, які розігнала міліція. Основний протестуючої силою стало студентство. 17 вересня 1989 року більша його маса вийшла на вулиці, і багато було побито міліціонерами, університети у цій час були закриті. Ця подія стала поштовхом до рішучих дій. Представники інтелігенції та студенти почали страйк. Союз всієї опозиції - "Громадський форум" - 20 листопада під керівництвом Вацлава Гавели (фото нижче) закликав до масового протесту. В кінці місяця близько 750 тис. учасників демонстрації вийшли на вулиці Праги і зажадали відставки уряду. Мета була досягнута: не витримавши тиску, пост президента покинув Густав Гусак, пішли у відставку багато чиновників. Події мирній зміни керівництва Чехословаччини згодом отримали назву "оксамитова революція". Події 1989 року визначили розпад Чехословаччини.

Вибори 1989-1990 рр.

Посткомуністичні еліти утворилися частин держави обрали курс до незалежного існування. У 1989 році в кінці грудня Федеральні збори обрали Президентом Чехословаччини Вацлава Гавела, а головою - Олександра Дубчека. Зібрання стало представницьким органом зважаючи відходу у відставку великого числа кооптації і комуністів політичних рухів "Громадянський форум" і "Громадськість проти насильства". Вацлав Гавел у лютому 1990 року прибув з візитом до Москви і отримав вибачення від радянського уряду за події 1968 року, коли радянські війська здійснили збройне вторгнення. Крім того, його запевнили, що військові сили СРСР будуть виведені до кінця липня 1991 року з Чехословаччини. Навесні 1990 року Федеральне збори прийняли ряд законодавчих актів, які дозволяють організацію приватного підприємництва, і в цілому дало згоду на здійснення приватизації промислових підприємств, що перебувають у державній власності. На початку червня були проведені вільні вибори, на які від загального числа виборців прийшло 96%. З великою перевагою одежали перемогу кандидати політичних рухів "Громадянський форум" і "Громадськість проти насильства". Вони отримали понад 46% голосів виборців і більшу частину в Федеральному зборах. На другому місці за кількістю набраних голосів виявилися комуністи, яких обрали 14% громадян. Третє місце посіла коаліція, що складається з угруповань християнських демократів. 5 липня 1990 року на дворічний президентський термін нове Федеральне збори переобрали Вацлава Гавела, а Олександра Дубчека (фото нижче) - відповідно на посаду голови.

Розкол руху "Суспільство проти насильства"

Розпад Чехословаччини утвердився в березні 1991 року, коли відбувся розкол у політичному русі "Громадськість проти насильства", в результаті чого більша частина що виділилися груп утворила партію "Рух за демократичну Словаччину". Незабаром виник розкол і в лавах "Громадянського форуму" з формуванням трьох угруповань, однією з яких стала "Громадянська демократична партія". Переговори між главами Словаччини і Чехії були відновлені в червні 1991 року. До того часу керівництво "Громадянської демократичної партії" прийшов до висновку, що зустріч не дасть позитивних результатів, тому звернулося до розгляду сценарію "оксамитового розлучення".

"Дефисная війна"

Припинення існування комуністичного режиму в 1989 році прискорило події, які спровокували розпад Чехословаччини. Лідери з боку Чехії бажали, щоб назва держави писалося разом, в той час як їх оппонети - словаки - наполягали на дефисном написанні. Віддаючи шану національним почуттям словацького народу, в квітні 1990 року Федеральне збори затвердили нову офіційну назву Чехословаччини: Чеська і Словацька Федеративна Республіка (ЧСФР). Сторонам вдалося прийти до компромису, так як на словацькій мові назва держави могло писатися через дефіс, а чеською - разом.

"Чехословацька пуща"

На розпад Чехословаччини вплинули і результати переговорів прем'єрів національних урядів Словаччини і Чехії - Володимира Мечьяра і Вацлава Клауса. Зустріч відбулася в місті Брно на віллі Тугендгат в 1992 році. За спогадами її учасника Мирослава Мацека Ст. Клаус взяв крейду, дошку і провів вертикальну лінію, вказавши, що нагорі знаходиться вертикальне держава, а внизу - поділ. Між ними проходила широка шкала, що включала федерації і конфедерації. Виникло питання, на якій ділянці цієї шкали була можлива зустріч? І цим місцем стала нижня точка, значившая "розлучення". Обговорення не закінчилося, поки Ст. Клаус не прийшов до висновку, що ті умови, які є сприятливими в дипломатичному відношенні для словаків, жодним чином не вважаються прийнятними для чехів. Розпад Чехословаччини був очевидним. Вілла Тугендгат стала для цієї держави свого роду Біловезькій пущею. Подальші переговори про збереження федерації не проводилися. За підсумками дипломатичної зустрічі був підписаний конституційний акт, який закріплював законне право на передачу основних правлячих повноважень республікам.

"Оксамитове розлучення"

Рік розпаду Чехословаччини наближався. Загальні вибори в республіці відбулися в червні 1992 року. "Рух за демократичну Словаччину" набрала більшу кількість голосів у Словаччині, а "Громадянська демократична партія" - у Чехії. Надійшла пропозиція створити конфередерацию, однак воно не знайшло підтримки у "Громадянської демократичної партії". Суверенітет Словаччини був проголошений 17 липня 1992 року Словацькою національною радою. У відставку подав президент Вацлав Гавел. Восени 1992 року велика частина державних повноважень була передана республікам. Федеральне збори наприкінці листопада 1992 року з перевагою всього в три голоси затвердив Закон, який провоглашал припинення існування Чехословацької федерації. Незважаючи на протиборство як з боку більшої частини словаків, так і чехів, опівночі 31 грудня 1992 року обидві партії прийшли до рішення про розпуск федерації. Розпад Чехословаччини стався в році, який став відправною точкою в історії двох новостворених держав - Словацької Республіки і Чеської Республіки.

Після розколу

Держава мирним шляхом розділилося на 2 самостійні частини. Розпад Чехословаччини на Чехію і Словаччину суперечливим чином позначився на подальшому розвитку двох держав. У короткий період Чехія змогла привести в дію кардинальні реформи в економіці і створити ефективні ринкові відносини. Це стало визначальним фактором, що дозволив новій державі стати членом Європейського союзу. У 1999 році Чехія увійшла до лав Північноатлантичного військового блоку. Економічні трансформації в Словаччині відбувались складніше і повільніше, питання про її вступ у Європейський союз вирішувалося з ускладненнями. І лише в 2004 році вона увійшла в його склад та стала членом НАТО.