Акімов Микола: біографія, творча діяльність

Багатогранність таланту дозволила цій людині реалізуватися відразу в кількох творчих професіях. Він і відомий театральний художник, портретист, і режисер, і педагог. Звичайно ж, це відомий всім Акімов Микола Петрович. Про нього говорили, що він виділявся з натовпу тим, що коли починав говорити, то затьмарював всіх чоловіків «аполлоновской» зовнішності. Його творчий шлях, як і багатьох інших творчих людей, не був райдужним і безхмарним. Акімов Микола переживав як злети, так і падіння, але він ні на хвилину не забував про свою великої мети, яка полягала у служінні мистецтву. І він її досяг.

Біографічна довідка

Микола Акімов – уродженець міста Харкова (Україна). Він з'явився на світ 16 квітня 1901 року в сім'ї залізничника, і коли хлопчикові виповнилося 9 років, Акимови змушена була переїхати в Царське Село, оскільки главу сімейства перевели на нове місце роботи. Через деякий час юнак з батьками виявляється в «місті на Неві». Саме в Санкт-Петербурзі у нього прокинувся справжній інтерес до образотворчого мистецтва. Там Акімов Микола стає учням вечірньої малювальній школі Суспільства заохочення художників (ОПХ). У 1915 році підліток опановує ази образотворчого мистецтва в студії С. М. Зайденберга, а через деякий час продовжує навчання живопису у Нової художньої майстерні під керівництвом М. В. Добужинського, А. Е. Яковлєва, в. І. Шухаева.

Перша виставка

У 1919 році у себе на батьківщині Акімов Микола бере участь у виставці-продажу робіт іменитих майстрів малювання: А. М. Любимова, В. Д. Єрмілова, М. Синяковой-Уречиной, З. Серебрякової. Також на заході були представлені пейзажі початківців ілюстраторів.


До того часу Микола Акімов (художник) вже працював у майстерні плакату Пролеткульту в Петрограді. В період з 1920 по 1922 роки молода людина вчителював на Вищих курсах политпросветработников в Харкові. В юнацькі роки Акімов реалізує себе і як книжковий ілюстратор. У 1927 році відбулася велика виставка його робіт, відвідувачі якого могли на власні очі насолоджуватися тим, як майстерно маестро зміг оформити популярні видання того часу.

Початок кар'єри театрального художника

На початку 20-х молодої людини запрошують працювати в Харківський дитячий театр в якості художника-оформлювача. Його дебютом на цьому терені став спектакль «Подвиги Геркулеса» (А. Білецький). Потім Миколі Павловичу довірили роботу в постановці «Алинур» (за мотивами казки О. Уайльда «Зоряний хлопчик»). У 1923 році він приходить у Вищі художньо-технічні майстерні. Тут він починає декораторскую діяльність у п'єсі «Даєш Гамлета» (Н. Євреїнов). Незабаром молода людина приступає до співпраці з «храмами Театр малих форм», а саме: «Вільного комедією», «Музичною комедією» і «Сучасним театром». У 1924 році Акімов декорував постановку «Незайманий ліс» (Е. Толлер), яка з успіхом йшла у Великому драматичному театрі. Микола Петрович також оформив виставу «Озеро Люль» (А. Файко), поставлений в Академічному театрі драми.
Крім цього, маестро працював над п'єсою відомого А. Файко «Євграф – шукач пригод», яку театрали могли побачити на сцені 2-го Мхату. У той період Акимов Микола Павлович (художник) придумує свої перші театральні плакати.

Робота в якості режисера

Маестро відбувся не лише в професії ілюстратора. Він став знаменитим завдяки своїм режисерським робіт. У 1932 році Акімов дебютує з класичним виставою «Гамлет», прем'єра якого проходить на сцені театру ім. Е. Вахтангова.

Мюзик-хол

Через рік Миколі Павловичу пропонують стати головним режисером Ленінградського мюзик-холу, і він погоджується на це. Він створює експериментальну майстерню і ставить виставу «Святиня шлюбу (Е. Лабиш). Займаючи почесну посаду в мюзик-холі, режисер Микола Акімов Павлович намагається створити «постійний» творчий колектив, а репертуар театру зробити різноманітним за жанром. Зі своїми підопічними він багато часу займався акторською майстерністю, бажаючи виховати в них лицедіїв, яким було б підвладне грати різнопланові ролі. Однак йому довелося покинути вищевказаний «храм Мельпомени», оскільки у нього виникли розбіжності з його керівництвом. Суть їх зводилася до наступного: маестро не дозволили ставити спектакль за п'єсою Е. Шварца «Принцеса і свинопас».

Театр комедії

Після відходу з мюзик-холу Микола Павлович недовго залишався без роботи. У 1935 році він став керувати Ленінградським театром Комедії (сатири). Справедливості заради слід зазначити, що цей театр в той період переживав далеко не найкращі часи: глядач не хотів відвідувати заклад з досить одноманітним репертуаром. Саме Акімову вдалося здійснити колосальну реформу у внутрішньому житті театру комедії. Всього за один рік він зробив театр невпізнанним: Микола Павлович вдихнув у нього «друге життя», і навіть слово «комедія» стали писати з великої літери. Анисимовская «До» і понині фігурує в театральних програмках.

Репертуар і акторський склад оновлюються

Прем'єри, які проходили з тріумфом, ставилися одна за одною. На сцені театру Комедії він зміг втілити в реальність свої давні плани. Микола Петрович давно хотів поставити відомі п'єси Е. Л. Шварца і зробив це. Так з'явилися спектаклі «Дракон» і «Тінь». У репертуарі театру містилися і класичні вистави, такі як «Собака на сіні» (Лопа де Вега), «Дванадцята ніч» (Вільям Шекспір), «Школа лихослів'я» (Річард Шередан). Микола Акімов, фото якого регулярно публікувалися на сторінках газет, які висвітлювали культурне життя Ленінграда 30-х років, активно експериментував у своїй «вотчині». В театрі Комедії він підібрав новий акторський склад, розпрощавшись з примою Грановської і відмовившись від співпраці з російським тенором Леонідом Утьосовим. В трупу він запросив недосвідчених, але перспективних акторів, частина з яких працювала в театральній студії «Експеримент». Зокрема, Микола Акімов (режисер) запросив у свою команду Ірину Зарубіну, Бориса Тенина, Сергія Філіппова, Олександра Бениаминова. Усі вони стали відомими фігурами в мистецтві перевтілення. Ескізи костюмів, які придумував маестро, максимально відповідали акторам, яких він стверджував на ролі. Природно, Микола Павлович сам працював над театральними плакатами, не довіряючи цю справу нікому іншому. В кінці 30-х років керований ним храм Мельпомени став улюбленим місцем проведення дозвілля для театралів «міста на Неві». Коли почалася Велика Вітчизняна війна, трупа театру Комедії продовжувала деякий час давати спектаклі, але вже в будівлі БДТ, оскільки тільки там були бомбосховища. Близько 30 артистів взяли в руки зброю і вирушили на боротьбу з ворогом. Театр евакуювали на Кавказ, де режисер поставив цілих 16 прем'єрних вистав.

Розрив з театром

В кінці 40-х років радянські чиновники звинуватили маестро в західництво і формальному підході у мистецтві, після чого він був знятий з посади керівника театру. Микола Петрович залишився без роботи, але його не залишили в біді його «колеги по цеху» - Н. Черкасов, Н. Охлопков, Б. Тенін, допомагаючи йому матеріально. У цей період біографії маестро звертається до живопису і починає писати портрети. Він створить неповторні образи вищеперелічених друзів. Але вже в 1952 році Акімов повернеться до режисерській роботі, поставивши на сцені театру ім. Ленсовета вистави «Справа» (Сухово-Кобиліна) і «Тіні» (М. Салтикова-Щедріна). Через чотири роки Микола Павлович знову візьме кермо правління театром Комедії в свої руки.

Викладацька діяльність

Акімова знали ще й як талановитого педагога. У 1955 році він прийде вчити молодих лицедіїв сценічної майстерності в Ленінградський театральний інститут. Там він заснує художньо-постановочний факультет, який згодом і очолив. За допомогою свого дітища він виховає не одну плеяду майстрів сценічного мистецтва. У 1960 році Микола Павлович удостоївся звання професора ЛТІ.

Виставки

Ще в середині 50-х років у радянській столиці була організована виставка театральних плакатів Акімова. Через трохи часу він відправився в столицю Бельгії на Всесвітню виставку, де за свої заслуги в мистецтві отримав срібну медаль. У 1963 році в «північній столиці» і в 1965 році в Москві відбулися персональні виставки його робіт. Маестро був одружений на актрисі Олені Юнгер, у шлюбі з якою у нього народилася донька Ніна. Помер Микола Павлович 6 вересня 1968 року, під час гастролей театру Комедії. Похований на Волковському православному цвинтарі Санкт-Петербурга.