Орфоепічні норми української мови: таблиця, приклади

Грамотна усна мова – запорука успішного спілкування. Вміння правильно викласти свої думки допоможе не тільки при влаштуванні на роботу або у бізнес-переговорах, але і в повсякденному житті. Але щоб досконало оволодіти усним мовленням, необхідно знати і дотримуватися орфоепічні норми української мови. Цьому і буде присвячена наша стаття.

Що таке орфоепія?

Слово «орфоепія» складається з двох грецьких коренів – «orthos» і «epos», які переводяться як «правильний» і «мова». Тобто наука про правильне мовлення – ось що таке орфоепія. Орфоепічні норми російської мови – це історично сформовані закономірності утворення звуків і їх сполучень. Ці особливості сформувались ще в середині XVII століття на основі московського говору. Вміння правильно та грамотно висловлювати свої думки завжди було широко затребуване, і наш вік не став винятком. Рівень володіння мовою при знайомстві може дуже багато сказати про людину. І якщо цей рівень не буде належним чином розвинений, то висновки будуть невтішними. Це особливо зашкодить на діловій зустрічі, офіційному візиті або співбесіді при влаштуванні на роботу.

Поділ орфоепической норми

У нашій орфоепії існує поділ норми на:

«старшу», яка зберегла старомосковские особливості вимови звуків, їх сполучень, окремих слів;

«молодшу», яка відображає лише вимову, прийняте в сучасній літературній мові.

Сьогодні орфоепічні норми української мови необхідні не тільки для спілкування і кар'єрного зростання, але і для успішного закінчення школи. Курс орфоепії входить в обов'язкову програму вивчення, хоча він і не входить у завдання ЄДІ і ДПА.

Розділи орфоепії

У даній науці виділяються наступні розділи:

вимова звуків (голосних і приголосних);

вимова окремих морфем;

вимова імен та по батькові;

вживання іноземних слів.

Голосні звуки

Основні орфоепічні норми української мови регулюють головним чином функціонування звуків. Розглянемо для початку норми вимови голосних.




В нашій мові, як і в багатьох інших, голосні звуки поділяються на два види: ударні і ненаголошені. Розглянемо їх докладніше. Ударними називаються голосні в сильній позиції, відрізняються виразним звучанням, тобто можливістю визначити їх підйом і ряд. Ненаголошені – голосні у слабкій позиції, чиє звучання непевний, затерто.

Вимова голосних звуків

Ось що кажуть щодо вимови голосних звуків орфоепічні норми української мови (приклади будуть включені в таблицю).

Чітко в російській мові вимовляються, як зазначалося вище, тільки голосні під наголосом. Що стосується ненаголошеній позиції, то існують наступні правила. Літери «а» і «о» у складі, що стоять перед ударним (предударним) вимовляються як[а].

Буква «о», що стоїть після наголошеного складу і твердої приголосної, читається як щось середнє між «и» та «а». У транскрипції такий звук позначається як[ъ]і називається редукованим звуком.

Літери «а», «я», «е» в предударном складі і після м'якої приголосної вимовляються як щось середнє між «і» та «е». У транскрипції позначається як[ие].

Літера «і», що стоїть після твердої приголосної, завжди вимовляється як звук[и].

Нижче наведемо більш наочно ці орфоепічні норми української мови.

Таблиця вимови голосних звуків у ненаголошеній позиції

Голосна



Позиція



Вимова



Приклад



А, Про



Предударная



[а]



Черевик – б[а]тинок Корова – до[а]рова



Про



У всіх позиціях, крім предударной, і після твердої приголосної



[ъ]



Молоко – м[ъ]локо Золотий – з[ъ]лотой



А, Е, Я



Предударная позиція, після м'якої приголосної



[ие]



Шостий – ш[ие]стій П'яти - п[ие]ти



І



Після твердого приголосного



[и]



До Іллі – до[и]льє Медінститут – мед[и]ниститут

Вимова приголосних звуків

Орфоепічні норми сучасної російської мови також регулюють і правила вимови приголосних звуків. Перелічимо основні з них.

Для букви «р» характерно оглушення і перетворення в звук[к], це характерно не тільки на кінці слова, як для інших дзвінких приголосних. Також «р» може в ряді випадків переходити в[х]проте це швидше виняток, ніж правило.

У російській мові є приголосні, які не пом'якшуються – «ж», «ц», «ш». І є звуки, які завжди зберігають свою м'якість: «щ», «ч».

У ряді слів поєднання приголосних «чн» вимовляється як[шн], а «сб» – як[шт].

Всі дзвінкі приголосні, за винятком сонорних, на кінці слова оглушаются.

Тепер систематизуємо ці орфоепічні норми російської мови – таблиця відмінно для цього підійде.

Таблиця вимови приголосних звуків

Приголосна



Правило



Вимова



Приклад



Р



Може оглушаться в різних позиціях



[к],[х]



Недуга – неду[к] Господь –[х]осподь



Ж, Ц, Ш



Завжди тверді



[ж],[ц],[ш]



Жираф –[ж]іраф Шість –[ш]є



Щ, Ч



Завжди м'які



[щ’], [ч’]



Читець –[ч’]тец



ЧН



Історично склалася закономірність



[шн]



Звичайно – коні[шн]а Нудно – ску[шн]про



ЧТ



Історично склалася закономірність



[шт]



Що –[шт]про Ніщо – ні[шт]про

Вимова деяких морфем у складі окремих слів

Цей досить великий розділ орфоепії також вимагає пильної уваги. Розглянемо основні моменти.

Для закінчень прикметників множини в називному відмінку використовується поєднання звуків[ии],[ии]. Наприклад: карі – кар[ии], червоні – черв[ии].

Закінчення прикметників однини в чоловічому і середньому роді вимовляється як[ава],[ова],[ива]. Наприклад: хворого – больн[ова], карого – кар[ива].

Частка -ся

Те, що дієслова, що закінчуються на «ти» і «ться» вимовляються з[ца], – відомий факт. Наприклад: народитися – роди[ца]. Однак і тут є свої нюанси. У дієсловах невизначеної форми третьої обличчя закінчення «ться» /«ться» може вимовляється як[тца], якщо воно стоїть на стику закінчень. Наприклад: відзначитися – зазначив[тца], зустрінеться – зустріне[тца]. У дієсловах наказового способу закінчення «ться» перетворюється в поєднання[т’с’а]. Наприклад: зустрінься – зустрі[т’с’а].

Чергування –ого/-його

Продовжуємо розглядати орфоепічні норми сучасної російської літературної мови. Звернемося до прикметником, займенникам і числівники, що закінчуються на «ого» /«його». У цих випадках приголосна «г» змінюється звук[в]. Наприклад: червоного – червоно[в]о, нічого – нічого[в]о, четвертого – четверто[в]о. Зазначимо, що подібні закінчення, що зустрічаються в прізвищах, залишаються незмінним. Наприклад, Живаго (прізвище головного героя однойменного роману Б. Пастернаку).

Графічні скорочення

До графічних скорочень відносять ініціали, які стоять поруч з прізвищем, позначення об'єму або відстані, наприклад, літрів (л), метрів (м), також сторінки (з) та інші подібні скорочення, службовці для економії місця в друкованому тексті. Всі ці урізані слова при читанні обов'язково повинні бути розшифровані, тобто вимовляти слово повністю. Вживання графічних скорочень у розмові може бути оцінено як мовленнєва помилка або іронія, яка може бути доречна лише в певних обставинах.

Імена та по батькові

Орфоепічні норми української мови регулюють також особливості вимови імен та по батькові. Зазначимо, що використання по батькові характерно тільки для нашої мови. В Європі ж такого поняття взагалі не існує. Використання повного імені та по батькові людини необхідно при різних обставинах як в усній, так і в письмовій формі. Особливо часто подібні звернення використовуються в робочій обстановці і офіційних документах. Таке звернення до людини може служити маркером ступеня поваги, особливо при розмові зі старшими і літніми людьми. Велика частина російськомовних імен та по батькові, має кілька варіантів вимови, які можуть змінюватись в тому числі і від ступеня близькості з людиною. Наприклад, вперше зустрічаючись, бажано вимовляти ім'я та по батькові співрозмовника ясно, як можна ближче до письмовій формі. Однак в інших випадках орфоепічні норми української мови (норми вимови) передбачають історично склався в усному мовленні спосіб вживання.

По батькові, закінчуються на «-ьевна», «-ьевич». У жіночих варіантах необхідно дотримуватися письмову форму, наприклад, Анатоліївна. У чоловічих – припустимо і короткий варіант: Анатолійович /Анатольич.

На «-аевич» /«-аевна», «-еевич» /«-еевна». І для чоловічих і для жіночих варіантів допускається короткий варіант: Олексіївна /Олексіївна, Сергійович /Сергійович.

На «-ович» і «-овна». У чоловічому варіанті допустимо стяжение форми: Олександрович /Александрич. У жіночому - обов'язково повне вимову.

У жіночих по батькові, утворених від імен, що закінчуються на «н», «м», «в», не вимовляється[ов]. Наприклад, замість Юхимівна – Ефимна, Станіславівна - Станіславна.

Як вимовляти запозичені слова

Орфоепічні норми української мови також регулюють і правила вимови іноземних слів. Пов'язано це з тим, що у ряді випадків закони вживання російських слів порушується в запозичених. Наприклад, літера «о» у ненаголошених складах вимовляється так само, як якщо б вона стояла в сильній позиції: оазис, модель. Також в деяких іноземних слів приголосні, що стоять перед пом'якшувальної гласною «е», залишаються твердими. Наприклад: кодекс, антена. Існують і слова з варіативним вимовою, де можна вимовляти «е» і твердо, і м'яко: терапія, терор, декан. Крім того, для запозичених слів наголос фіксовано, тобто у всіх словоформах залишається незмінним. Тому при виникненні труднощів з вимовою краще звернутися до орфоепическому словником.

Акцентологическая норма

Тепер більш докладно розглянемо орфоепічні та акцентологические норми російської мови. Для початку розберемося з тим, що ж таке акцентологическая норма. Так називають правила постановки наголосу в слові. У російській мові наголос не фіксовано, як у більшості європейських, що не тільки збагачує мова і збільшує можливості мовної гри, але і надає величезні можливості для порушення прийнятої норми. Розглянемо функції, яке виконує нефіксоване наголос. Отже, воно:

дає можливість для стилістичного забарвлення слів (срібло - срібло) і появи професіоналізмів (кОмпас - компАс);

передбачає зміну етимології (значення) слова (мілині – мілині, Атлас - атлАс);

дозволяє змінювати морфологічні особливості слова (сосни, сосни).

Також постановка наголосу може змінити стиль вашої промови. Так, наприклад, слово «дівчина» буде ставитися до літературної, а «дівчина» - до нейтрального. Є й клас таких слів, варіативність наголоси в яких не несе ніякого смислового навантаження. Наприклад, Обух – обУх, бАржа – баржА. Виникнення цих винятків обумовлено відсутністю єдиної норми і рівноправного побутування діалектів і літературної мови. Також постановка наголосів у деяких словах може бути просто застарілою формою. Наприклад, музика – музика, службовець – службовець. По суті, ви міняєте лише наголос, а за фактом починаєте говорити застарілим складом. Найчастіше постановку наголосу в слові доводиться запам'ятовувати, так як існуючі прищепила регулюють далеко не всі випадки. Крім того, іноді порушення літературної норми може стати індивідуальним авторським прийомом. Подібне часто використовується поетами для того, щоб віршована рядок звучала рівніше. Однак не треба вважати, що акцентологія входить в орфоепічні норми української мови. Наголос і правильна його постановка – дуже велика і складна тема, тому зазвичай її виносять в особливий розділ і вивчають окремо. Тим же, хто бажає більш детально ознайомитися з темою і виключити порушення норми постановки наголосів зі своєї промови, рекомендується придбати орфоепическим словником.

Висновок

Здавалося б, що може бути складного в тому, щоб говорити рідною мовою? Насправді ж більшість з нас навіть не уявляє, скільки норм російської мови порушується щодня.