Вчення Арістотеля «Про душу». Поняття «душа». Метафізика Арістотеля

Багато досягнення сучасної наукової думки базуються на відкриттях, зроблених у Стародавній Греції. Наприклад, вчення Арістотеля «Про душу» використовують ті, хто намагається пояснити те, що відбувається в нашій всесвіту, вникнути в мережу природи. Здавалося б, за дві тисячі років можна було придумати щось нове, але відкриттів за масштабами можна порівняти з тим, що дав світові давньогрецький філософ, не сталося. А ви читали хоч один трактат Аристотеля? Ні? Тоді давайте розберемося з його безсмертними думками.

Міркування або основа?

Самим цікавим при вивченні історичних особистостей бачиться питання про те, як в голові древнього людини виникли такі думки. Вірогідно, звичайно, ми цього не дізнаємося. Трактат Арістотеля «Метафізика» тим не менш дає деяке уявлення про хід його міркувань. Древній філософ намагався визначити, чим організми відрізняються від каміння, грунту, води та інших предметів, що належать до неживої природи. Одні дихають, народжуються і вмирають, інші незмінні в часі. Для того щоб описати свої висновки, філософу довелося створювати власний понятійний апарат. З такою проблемою вчені часто стикаються. Їм не вистачає слів, визначень, щоб побудувати і розвинути теорію. Довелося Аристотелю вводити нові поняття, які і описані в його безсмертному праці «Метафізика». У тексті він міркує про те, що таке серце і душі, намагається розтлумачити, ніж рослини відрізняються від тварин. Набагато пізніше цей трактат ліг в основу створення двох напрямків у філософії матеріалізму та ідеалізму. Вчення Арістотеля про душі має риси і того й іншого. Вчений розглядає світ з точки зору співвідношення матерії і форми, намагається з'ясувати, що з них є первинним і керує процесами в тому чи іншому випадку.

Про душах

Живий організм повинен мати щось, що відповідає за його організацію, що здійснює керівництво. Таким органом Аристотель визначив душу. Вона не може існувати без тіла, вірніше, не відчуває нічого. Є ця невідома субстанція не тільки у людини і тварин, але і у рослин. Все, що народжується і вмирає, відоме в стародавньому світі, за його помислам наділене душею. Вона є життєвим началом тіла, яке без неї не може існувати. Крім того, душі керують організмами, будують їх та направляють. Вони організовують осмислену діяльність всього живого. Тут мається на увазі не процес мислення, а природний. Рослина, на думку давньогрецького мислителя, теж розвивається, випускає листочки і плодоносить за планом душі. Саме цей факт відрізняє живу природу від мертвої. У першою є щось, що дозволяє робити осмислені дії, а саме продовжувати рід. Фізичне тіло і душа пов'язані нерозривно. Вони, по суті, одне ціле. З цієї ідеї філософ виводить необхідність двоїстого методу дослідження. Душа є поняття, яке має вивчатися природознавцями і диалектиками. Неможливо описати її властивості і механізми повністю, спираючись лише на один метод дослідження.

Три роду душ

Аристотель, розвиваючи свою теорію, намагається відокремити рослини від мислячих істот. Так, він вводить поняття «пологи душ». Всього їх три. На його думку, тілами керують такі:

рослинна (поживна);

тваринна;

розумна.

Перша душа відповідає за процес травлення, вона ж керує функцією розмноження. Спостерігати її можна у рослин. Але цією темою Аристотель займався мало, більше концентруючись на більш високих душах. Друга відповідає за пересування і відчуття організмів. Вона притаманна тваринам. Третя душа – безсмертна, людська. Вона відрізняється від інших тим, що є органом мислення, часткою божественного розуму.

Серце і душі

Центральним органом тіла філософ вважав не мозок, як нині. Цю роль він відводив серця. Крім того, згідно його теорії, душа вселилася в крові. Організм реагує на зовнішні подразники. Він сприймає світ слухом, нюхом, зором і так далі. Все, що зафіксували органи почуттів, піддається аналізу. Орган, який цим займається – це душа. Тварини, наприклад, здатні сприймати навколишній простір і осмислено реагувати на подразники. Їм, як писав учений, притаманні такі здібності, як відчуття, уява, пам'ять, рух, почуттєве прагнення. Під останнім мається на увазі виникнення деланий та дії по їх реалізації. Поняття «душа» філософ дає так: «Форма живого органічного тіла». Тобто у організмів є те, що відрізняє їх від каменів або піску. Це їх суть, робить їх живими.

Тварини

Вчення Арістотеля про душі, що містять опис всіх відомих на той час організмів, їх класифікацію. Філософ вважав, що тварини складаються з гомемерий, тобто дрібних частинок. У кожного є джерело теплоти – пневма. Це якесь тіло, існуюче в ефірі і переходить за родом допомогою батьківського насіння. Носієм пневми вчений називає серце. У нього надходять поживні речовини через жили і розподіляються по тілу кров'ю. Арістотель не приймав ідею Платона про те, що душа ділиться на багато частин. Око не може мати окремого органу життя. На його думку, можна говорити лише про двох іпостасях душі – смертної і божественної. Перша гинула разом з тілом, друга здавалася йому вічного.

Людина

Розум відрізняє людей від іншого живого світу. Вчення Арістотеля про душі містить докладний аналіз розумових функцій людини. Так, він виділяє логічні процеси, що відрізняються від інтуїції. Найвищою формою мислення він називає мудрість. Людина в процесі діяльності здатна на почуття, які впливають на його фізіологію. Філософ докладно розглядає, що таке воля, властива тільки людям. Він називає її осмисленим суспільним процесом, її прояв пов'язане з поняттям обов'язку і відповідальності. Чеснота, за Арістотелем, є серединою між пристрастями, які володіють людиною. До неї слід прагнути. Він виділяє такі чесноти:

мужність;

щедрість;

розсудливість;

скромність;

правдивість та інші.

Моральність і виховання

Цікаво, що «Метафізика» Аристотеля – вчення про душу, що має практичний характер. Філософ намагався підказати сучасникам, як залишатися людиною і ростити дітей у тому ж дусі. Так, він писав, що чесноти не даються від народження. Навпаки, ми приходимо у світ з пристрастями. Їх слід вчитися приборкувати, щоб знаходити середину. Кожна особистість повинна прагнути до прояву в собі добродіяння. У дитини слід виробляти не тільки реакцію на подразники, але і правильне ставлення до дій. Так формується моральна особистість. Крім того, в працях Аристотеля висловлюється, і нині актуальна, думка про те, що підхід до виховання має бути індивідуальним, а не усередненим. Те, що добре для одного, незрозуміло чи погано для іншого.

Висновок

Аристотель по праву вважається родоначальником усіх наук. Він дав поняття того, як слід підходити до постановки і розгляду проблем, як вести дискусію. Від інших античних авторів його відрізняє сухість (науковість) викладу. Стародавній мислитель намагався сформулювати основи уявлень про природу. Теорія вийшла настільки ємним, що й досі дає їжу для роздумів нинішнім представникам науки, які розвивають його ідеї. Багатьом сьогодні дуже цікаво, як Аристотель зміг так глибоко проникнути в суть речей.